«Юрій Бадзьо як ідеолог національного спротиву України». В Іршаві провели науково-практичну конференцію
У грудні цього року, у Іршаві, провели важливу Міжрегіональну науково-практичну зустріч-конференцію «Юрій Бадзьо як ідеолог національного спротиву України» на основі життєпису Юрія Бадзя «Не зрікаючись любові до України» Іллі Шманька. Автор книги охоче відгукнувся на запрошення взяти участь у конференції і презентував свою книгу учасникам. У виступі розповів про дитячі і молоді роки борця за українську незалежність із Закарпаття.
Даний захід зібрав навколо себе науковців, громадських активістів, представників місцевої та регіональної влади, засобів масової інформації, а також старшокласників навчальних закладів Іршави, педагогів і людей, які особисто знали Юрія БАДЗЯ, спілкувалися з ним, вивчали його наукову спадщину.
Відкрив конференцію Іршавський міський голова Віктор Симканинець, провела організаторка зазначеного заходу, заслужений працівник культури України Оксана СІДОР.
Інформаційна довідка.
Ю.Бадзьо закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. 1958—1961 р. — учитель, директор восьмирічної школи на Мукачівщині, член бюро райкому комсомолу. 1961—1964р. — аспірант, 1964—1965 р. — молодший науковий співробітник Інституту літератури ім.Тараса Шевченка АН УРСР. Кандидатську дисертацію «Критерій правди в оцінці літературно-художнього твору» не захистив через переслідування. Також 1961—1964 р. Ю.Бадзьо був членом Ради першого в Україні неформального об'єднання національно-демократичного напряму — Київського клубу творчої молоді. За участь у шевченківських вечорах та акції протесту проти політичних арештів під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» у серпні 1965 р. його звільнено з роботи та виключено з партії. Впродовж 1965—1974 р. був безробітним, викладачем, коректором, редактором, 1974—1979 р.— вантажником у хлібному магазині. 1972—1979 р. підготував працю «Право жити» про колоніальне становище України, рукопис якої (1400 сторінок) був викрадений з квартири чекістами. Потім твір повернули тільки частково, автору довелося відновлювати його заново, щоб видати новий варіант масовим накладом 1996 р. Автор цих рядків цитував Бадзьові роздуми у своїй докторській дисертації. І.Шманько присвятив цьому трактатові цілий розділ у своєму дослідженні.
За “антирадянську пропаганду” у вигляді трактату Ю.Бадзя засуджено 12 грудня 1979 р. на 7 років ув'язнення, яке відбував у таборі Дубровлагу ЖХ-385/3-5 в селищі Барашево (Мордовія) та 5 — заслання (смт. Хандига у Якутії). Через відмову писати клопотання про звільнення вийшов на волю лише 9 грудня 1988 р. і вважається одним з останніх політв’язнів СРСР. 1989—1990 працював завідувачем відділом Товариства української мови імені Т. Шевченка, 1990—1992 р. був головою Національної ради Демократичної партії України. З червня 1993 р. працював науковим редактором в Інституті філософії НАН України. Член Спілки письменників з 1996 р. Лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1999). Видав цілий ряд книжок. Помер мислитель 1 вересня 2018 р.
У додатках до книжки І.Шманька вміщено спогади рідних та колег. Подано невеликий уривок з мемуарної книжки дружини Ю.Бадзя Світлани Кириченко — теж відомої дисидентки. Сказали своє слово В.Яворівський, І.Хланта, М.Дочинець, О.Гаврош. Також спогадами поділися екс-суддя Конституційного Суду Володимир Кампо та екс-голова закарпатського земляцтва у Києві Микола Бідзіля. Згадали свого родича Іван Бадзьо та Ілля Бадзо. Спеціально для цієї книжки сонет про Бадзя написав П.Мідянка. Опубліковано і ряд документальних матеріалів: коментар Ю.Бадзя до свого судового вироку, його виступ на партійних зборах 1965 р., його звернення до властей, лист П.Загребельного виступ Ю.Бадзя на мітингу 1990 р. Фотолітопис знайомить зі світлинами з домашніх альбомів. Подано вибрану бібліографію творів Ю.Бадзя (24 позиції) та публікацій про нього (26 позицій).
