Чому вітчизняне насінництво програє імпорту?
Чому вітчизняне насінництво програє імпорту?
У продовольчій безпеці кожної держави з розвиненою економікою насінню відводиться особливе місце. Розвиток галузі, що реалізує генетичний потенціал сформованих сортових рослинних ресурсів, — це запорука подальшого зростання агровиробництва. Крім можливості задовольнити внутрішню потребу в насінні й садивному матеріалі, це ще й нагода наростити його експорт.
Лідерські позиції в насінництві утримує Німеччина з часткою у 44,4% від світового продажу. На другому місці США з часткою у 24,8%. На третьому Китай з часткою 12,0%. На четвертому-п’ятому місці — європейські країни, відповідно Франція (8,3%) та Нідерланди (4,3%).
Найбільший вітчизняний виробник насіння — Національна академія аграрних наук України — реалізовує насіння в середньому на 456 млн гривень або близько 18 млн доларів. Це рівно у сто разів менше, ніж результат однієї французької компанії. На жаль, цей показник не можна віднести до найкращих результатів світового виробництва насіння. Втім, є низка об’єктивних та суб’єктивних причин такого стану справ.
За офіційними даними, тільки для забезпечення посіву прогнозованих площ в Україні необхідно мати щорічно до 2,5–3,0 млн тонн високоякісного насіння різноманітних сортів лише зернових культур, з них озимих — 1,5–1,8 млн тонн і 1,0–1,2 млн тонн ярих зернових.
У системі НААН насінництво ведеться у 46 наукових установах, 135 дослідних господарствах, по 550 сортах і гібридах 87 сільськогосподарських культур. Щорічно виробляється понад 5,0 тис. тонн добазового насіння первинних ланок, 60,0 тис. тонн базового насіння, 1,1 тис. тонн батьківських форм гібридів кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, сорго, 70–80 т насіння овочевих та понад 100 т баштанних культур, 20,0 тис. тонн базового насіння картоплі, 1,5 млн штук саджанців плодових культур, 1,5 млн штук саджанців винограду, а також насіння та саджанці інших культур.
Щорічно Україна закуповує іноземного насіння на 0,5 млрд доларів. Вже сьогодні іноземне насіння виграє конкуренцію порівняно з вітчизняним по овочевих, кормових та деяких технічних культурах, як соняшник, ріпак, цукрові буряки, де його частка від 70 до 90%.
Зменшення державної підтримки вітчизняної селекції, несе в собі низку загроз. За прогнозними оцінками науковців Інституту аграрної економіки, воно сприятиме збільшенню експорту іноземного насіння до України втричі — до 1,5 млрд доларів — і згодом повністю може витіснити вітчизняні сортові ресурси з ринку насіння й садивного матеріалу, що загрожує продовольчій безпеці нашої держави.
Досить часто в Україну завозять значні партії насіння іноземних фірм за демпінговими митними цінами, яке реалізується на внутрішньому ринку, негативно вплинувши на ціни придбання аналогічного вітчизняного насіння. Особливо суттєві порушення стосуються реалізації насіння цукрових буряків, низки овочевих культур, квітів і багаторічних і газонних трав. Так й хочеться нагадати дуже влучний вислів: «Народ, який не хоче годувати свою армію, — скоро буде годувати чужу!», перефразувавши: «Хто не підтримує власну селекцію та насінництво, платитиме за чужу, але набагато дорожче».
Основними ж шляхами розв’язання загальних проблем вітчизняної насіннєвої галузі та кроками щодо подолання їх є:
- розроблення механізму управління ринком насінництва у напрямі збільшення обсягів пропозиції та продажу вітчизняного сертифікованого насіння, подальшого здешевлення його, поліпшення якості й асортименту;
- встановлення державного замовлення на створення нових сортів рослин вітчизняної селекції, фінансування державної експертизи сортів рослин та державних програм підтримки насінництва;
- здійснення подальших заходів щодо приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння, яке призначено до міжнародної торгівлі.
Висновки. Враховуючи передовий досвід європейських країн щодо підтримки розвитку насінництва в Україні доцільно:
- підвищити платоспроможність суб’єктів процесу виробництва і використання сортового насіння від початкової до кінцевої ланок товаропросування насіння;
- розробити механізм управління ринком насінництва в напрямі збільшення обсягів пропозиції сертифікованого насіння, подальшого його здешевлення, поліпшення якості та асортименту;
- створити систему насінництва зернових культур у кожному регіоні (області) – селекційно-насінницький центр, насіннєвий завод та регіональне об’єднання виробників насіння;
- запровадити практику прийняття періодичних, розрахованих мінімум на 4–5 років дії, базових законів із державного регулювання ринку насіння, що сприятиме стабільності й комплексності державного регулювання, його відповідності тенденціям у розвитку національної економіки, зниженню залежності державних програм підтримки від бюджетного процесу;
- здійснити заходи з подальшого приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння для міжнародної торгівлі;
Вирішення цих проблем дасть можливість налагодити міжнародну співпрацю України у сфері охорони прав на сорти рослин та комерційного обігу насіння і садивного матеріалу в межах України, зростанню експортного потенціалу національного насінництва та сприятиме залученню додаткових інвестиційних коштів на розвиток селекційної галузі.
Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області
Головний спеціаліст відділу контролю у сфері насінництва, розсадництва та якості зерна
Управління фітосанітарної безпеки: В. Галас
