Назавжди в строю - Капітан Руслан із с.Підгірне
Ти пішов під кулі, в кров і дим,
Під «гради», під розірвані гранати.
Як страшно помирати молодим,
Коли тебе щодень чекає мати…
Війна розділила в Україні життя на «до» і «після», принесла багато горя і нещасть в кожну родину. 14 листопада, у Іршавській громаді знову скорботний день - відбулося прощання із полеглим у бою воїном Капітаном Русланом Івановичем. Він народився 28 жовтня 1985 року та проживав у с. Підгірне. Був призваний до лав ЗСУ 25 листопада 2022 року. Два роки свого життя віддав сумлінному служінню Україні та захисту її народу від окупантів. А вдома завжди чекала на єдиного сина його мати…
Життя Руслана обірвалось 8 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Костянтинопольське, Донецької області. Він був молодим, сповненим життя і мрій, які так і залишилися нереалізованими. Служив у 37 окремій бригаді морської піхоти, був стрільцем-зенітником зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї В/Ч А4548. Друзі та побратими назавжди запам’ятають його дружелюбність, веселу вдачу та лідерські якості. У короткотривалих своїх відпустках додому, проводив зустрічі з учнями навчальних закладів, де розповідав про службу, закликав вірити у ЗСУ та Перемогу.
Траурна процесія розпочалась з центра міста та прямувала до рідної домівки у село. У глибокій скорботі та з сумом, встеляючи шлях квітами та лампадками, навколішки проводжали нашого Героя в останню путь. Панахиду в рідному дворі відслужив протоієрей о.Василій Лях. На прощання прийшло багато людей, серед яких і побратими, ветерани, старости округів громади, депутати та міський голова Віктор Симканинець. Чин відспівування був звершений в співслужінні духовенства Іршавщини, у Свято-Михайлівському храмі, який очолив благочинний району, протоієрей о.Іван Лупак. Від головнокомандувача Збройних Сил України генерала О.Сирського зачитали пам’ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах ЗСУ. Під молитовний спів поховали воїна Руслана на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями - звуки Гімну у виконанні військового оркестру та під залпи почесної варти. Державний Прапор України, який вкривав труну, вручили матері Воїна - Ганні Михайлівні.
Щирі співчуття рідним та близьким нашого Захисника. Світла пам’ять та вічна шана Герою! Нехай Господь дарує сили пережити цю важку втрату, а його душі — Царство Небесне. Руслан віддав своє життя за нашу свободу та кращу долю, і ми завжди пам'ятатимемо його відвагу та самопожертву...
А на небесах не страшно, мамо!
Не стріляють і нема війни…
Не болять, матусю, мої рани -
Пекла тут нема, як на землі…
Вічна пам'ять!
