Смологовиця попрощалася із захисником України Олександром Вінніченком
У суботу, 25 липня 2026 року, Іршавська міська територіальна громада попрощалася із 41-річним захисником України, водієм 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 3-го штурмового батальйону військової частини А 4951 Олександром Вінніченком.
Олександр народився у селі Смологовиця Чорнопотіцького старостату Іршавської міської територіальної громади 26 грудня 1984 року. Вчився в місцевій школі, опісля навчання продовжив в Чорнопотіцькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Працював слюсарем в Іршавському автопарку, їздив на сезонні роботи. Власної родини не мав.
8 жовтня 2025 року був призваний Хустським РТЦК та СП. Відданий військовій присязі Олександр Юрійович вірно служив українському народу. Як зазначено на початку – солдат був водієм в/ч А 4951. В результаті отриманих поранень на фронті (наїхав квадроциклом на міну) боєць потрапив спочатку в медзаклад Одеси, згодом Львова, а потім в КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» в Ужгороді.
Його знайомі розповідають, що захисник радів, що вже зовсім близько до рідного села. «Ми всі живемо в одному селі, тому це наше спільне горе», - кажуть односельчани, які його провідували в лікарні в Ужгороді. На час відвідин Олександр казав, що йому нічого не треба, тут все є, і "буде все добре". Однак за кілька днів захисника перевели в реанімацію, а 22 липня він помер… У сповіщенні коротко зазначається «Смерть пов'язана з виконанням обовязків військової служби та захистом України».
У суботу, 25 липня, траурний кортеж із тілом Героя вирушив із патологоанатомічного відділення Іршавської міської лікарні у супроводі автоколони із стягами (ветерани війни, фахівці із ветеранського простору «Вдома»). У селах, які проїжджали, а це: Брід - Підгірне - К. Мартинка - Ч. Потік люди стояли на колінах, тримаючи українську символіку. В Чорному Потоці біля місцевої школи вийшли педагоги й учні.
До зустрічі свого захисника України рідне село Смологовиця ретельно готувалося. Всю дорогу аж до рідної оселі Олександра Вінніченка односельчани встелили гортензіями (їх в селі вирощує майже кожен). Обабіч стояли із квітами та лампадками від малого до старого, біля рідної школи також.
У рідному дворі на сина чекала мати Любов, родина, односельчани, які її підтримували, священнослужитель, а ще улюблений собака Олександра (фотографували його на прохання родини). Тіло заносили під траурну мелодію у виконанні військового оркестру з Мукачева. Весь час пес сидів біля труни й не відходив.
У дворі провели панахиду. «Сашику, на кого сь ня лишив?! Ти казав, що прийдеш і всьо поробиш», - промовляла плачучи мати. За місцевою традицією голову Олександра вкрили весільним віночком, оскільки ще не встиг обзавестися власною родиною. Крім церковного хреста, який тримали, в руках односельчанина була й весільна курагов із білими квітами.
Звідти колона рушила у сільську церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Тоді пес захисника почав сильне гавкання, ніби не відпускав його з рідного двору. Чотирилапий йшов разом з колоною до храму, де й відбувся чин похорону за участю настоятеля храму протоієрея Іоанна та священників із довколишніх сіл. Вшанувати захисника окрім рідних й близьких, прийшов й голова Іршавської громади Віктор Симканинець, який висловив співчуття матері, староста Чорнопотіцького старостату Іван Газдик, фахівці ветеранського простору «Вдома».
Після проповіді й прощального листа, військовослужбовець зачитав і вручив матері пам’ятний лист від Головнокомандувача генерала Михайла Драпатого на знак глибокої вдячності та жертовне служіння в лавах ЗСУ.
Захисника Олександра Вінніченка з усіма почестями поховали на кладовищі, що у дворі церкви.
У воїна залишилася мати.
Вічна пам'ять і шана тобі, Герою! Щирі співчуття родині.
